Антитіла - відомий український гурт, учасники якого змінили музичні інструменти на зброю з першого дня повномасштабного вторгнення. Під час служби вони брали безпосередню участь у боях за Київ та Харківську область і також продовжують боротьбу на культурному фронті. Через міжнародні медіа закликають світ активно допомагати Україні, співпрацюють з Bono та The Edge з U2, випустили спільну пісню, кліп і виступили разом на одній сцені з Ed Sheeran. Це історії війни, свідками і учасниками якої стали учасники гурту «Антитіла».
«Приклад того, що «Антитіла» залишили інструменти і мікрофони, і пішли воювати - це логічне рішення. Тому що якщо у твій дім приходить грабіжник і хоче вбити тебе і забрати все найцінніше, що у тебе є, наприклад, життя дітей, то ти мусиш просто вигризти йому горлянку» — Тарас Тополя.
До початку повномасштабного вторгнення рф кінооператор Сергій Михальчук знімав художні фільми, які дивилися в Україні та світі. До його доробку входить близько 40 кінокартин, 4 з яких номінувалися на премію «Оскар» та отримали десятки світових нагород за кращу операторську роботу. Проте з нападом рф на Україну, фокус Сергія Михальчука повністю змістився на невигадані, реальні історії. Взявши камеру до рук в першу добу вторгнення, він і досі щодня фіксує події та учасників війни. Це історія митця, який у вирішальний для країни момент став на захист країни, та воїна, чиєю основною зброєю залишається творчість.
«Для нашої нації війна спрацьовує як об’єднуюча ідеологія. Важливо, щоб ми не розгубили цього у мирному житті» — Сергій Михальчук.
Український актор, продюсер, режисер та громадський діяч. Його фільмографія налічує десятки ролей у фільмах, серіалах та на сцені театру, а також низку зрежисованих фільмів, серед яких — «Хайтарма», «Чужа молитва», «Кіборги», «Захар Беркут» та «Мирний-21». Також Сеітаблаєв очолює «Кримський дім», який є культурним осередком Криму в Києві та амбасадором Національного туру «Кіно заради Перемоги!». З початком повномасштабного вторгнення Ахтем добровільно вступив до Сили територіальної оборони.
«Людина є результатом культури в самому широкому сенсі, культурного ландшафту, в якому вона народжується, зростає, виховується» — Ахтем Сеітаблаєв.
Український письменник відомий як в Україні, так і далеко за її межами. Його романи та поезія перекладені більш ніж 20 мовами світу та відзначені численними національними й міжнародним нагородами. 2022 року Польська академія наук висунула Жадана на здобуття Нобелівської премії з літератури, додавши, що «вільна Україна багато в чому говорить і думає словами Жадана». Сергій Жадан допомагає армії ще з початку російсько-української війни 2014 року, а з лютого 2022-го зібрав мільйони гривень на концертах, придбав більше двох сотень автівок на потреби армії та постійно виступає для військових.
«Безперечно, те що між нами зараз відбувається, це війна культур, цінностей, принципів, різних реальностей» — Сергій Жадан.
Подружжя з Одеси Костянтин та Влада Ліберови до повномасштабного вторгнення були успішними фотохудожниками: знімали закохані пари, проводили майстер-класи та навчали мистецтву фотографії. Та після 24 лютого 2022 року вони кардинально змінили вектор роботи: почали працювати як фотографи-документалісти в найгарячіших точках війни. Їхні світлини вражають, розчулюють, жахають, але точно не залишають байдужими. Роботи Костянтина і Влади облетіли весь світ, їх поширюють тисячі користувачів у соцмережах та публікують найбільші міжнародні медіа, серед яких BBC, Associated Press, Welt, Vogue, Forbes. Фотографія стала їхньою зброєю у боротьбі проти ворога.
«Найкращі свої фото ми зробили під час війни. Та це не ті знімки, які ми хотіли робити. Краще б нічого цього не було — ніяких публікацій у медіа і ніякої війни» — Влада Ліберова.
Саме з його слів народилося гасло проєкту «Культура vs війна», що розповідає про війну очима митців та їхню участь у боротьбі за перемогу України. Тарас Компаніченко – відомий український кобзар. Більше 30-ти років віднаходить у архівах та записує стрілецькі й повстанські пісні. Грає на давніх українських інструментах: бандурі, козацькій лютні, колісній та корбовій лірах, дуді. 2005 року створив гурт ”Хорея козацька”, з якими виконує думи, історичні, героїчні пісні. Наразі Тарас Компаніченко – боєць Збройних Сил України. Попри службу, кобза завжди з ним: музикант підтримує бойових дух побратимів, виступає на присягах та прощаннях з героями, допомагає збирати кошти для військових, влаштовуючи благодійні концерти.
«Ми маємо вистояти в цій боротьбі для того, щоб реалізувати той божий задум відносно нас – бути вільними, щоб творити» — Тарас Компаніченко.
Жорстока війна, що триває зараз, почалась не в 2022-му і навіть не в 2014 році. Це частина багатовікової спроби знищити українську культуру. Історія боротьби.
Україна говорить дуже різними голосами. Тут ми не можемо оминути наш найчутніший голос — президентський, тому що він перекриває всі інші голоси. Щоб було зрозуміло, коли мені італійське видавництво “Einaudi” замовляло “Найдовшу подорож”, вони замовляли брошуру, яка швиденько за 110—120 тисяч знаків пояснила би читачам все, що пропустили з історичних і культурних контекстів цієї війни від 2014 року. Я сказала, що такого не буде, бо починати треба з сімнадцятого століття. Вони відповіли: “Як зробите, так зробите, хоч і на осінь”, бо тоді прогнозувався великий вал книжок про Україну, зокрема книжок, написаних українцями.
Натомість вийшов великий вал біографій Зеленського. І коли на тому самому німецькому ринку маємо, з одного боку, шість біографій Зеленського, то з іншого боку не набереться шість книжок українських авторів, які би коментували цю війну. Вийшла “Найдовша подорож”, вийшли фейсбук-щоденники Жадана. Почали перекладати наших класиків, вийшов німецькою навіть Валер’ян Підмогильний і мав великий успіх — виявилося, що ми не сироти, які з’явилися після 1991 року. Поляки взагалі тритомник Домонтовича готують, це ще до війни почалося, і Хвильового, до речі, теж але це вже піонерські зусилля відважних польських україністів. Але далі буде більше. Саме про це я двадцять років кричала: якщо не видно тих, хто за нами, якщо кожен, кого перекладають, не тягне за собою попередників, то ми завжди будемо приречені на статус тих сиріток біля порога, про яких путін скаже, що вас до 1991-го року не існувало.
Сталися справді великі прориви. Для мене важливим знаком став Sommernachtskonzert Віденської філармонії, який вони грають кожного року. Влітку 2022 року в програмі концерту не було російської музики, але був знаменитий вальс “Розлука” Лисенка і “Мелодія” Скорика. Так само в Лондоні на сцені Omnibus Theatre нарешті зазвучала Леся Українка. Раніше я говорила, що коли Лесю Українку поставлять у Лондоні, я зможу сказати “нині отпущаєши”. На жаль, не можу так сказати, бо спонсором вистави стали Збройні Сили України. Якби не війна, цього відкриття і цього інтересу до Лесі Українки і до цієї драми, звичайно, не було б.
Зараз треба більше комерційних книжок, які би стояли на полиці в аеропортах, в топах з актуальної теми. Потрібні книжки в стилі “все, що вам треба знати про Україну
Україна говорить дуже різними голосами. Тут ми не можемо оминути наш найчутніший голос — президентський, тому що він перекриває всі інші голоси. Щоб було зрозуміло, коли мені італійське видавництво “Einaudi” замовляло “Найдовшу …
Україна говорить дуже різними голосами. Тут ми не можемо оминути наш найчутніший голос — президентський, тому що він перекриває всі інші голоси. Щоб було зрозуміло, коли мені італійське видавництво “Einaudi” замовляло “Найдовшу подорож”, вони замовляли брошуру, яка швиденько за 110—120 тисяч знаків пояснила би читачам все, що пропустили з історичних і культурних контекстів цієї війни від 2014 року. Я сказала, що такого не буде, бо починати треба з сімнадцятого століття. Вони відповіли: “Як зробите, так зробите, хоч і на осінь”, бо тоді прогнозувався великий вал книжок про Україну, зокрема книжок, написаних українцями.
Натомість вийшов великий вал біографій Зеленського. І коли на тому самому німецькому ринку маємо, з одного боку, шість біографій Зеленського, то з іншого боку не набереться шість книжок українських авторів, які би коментували цю війну. Вийшла “Найдовша подорож”, вийшли фейсбук-щоденники Жадана. Почали перекладати наших класиків, вийшов німецькою навіть Валер’ян Підмогильний і мав великий успіх — виявилося, що ми не сироти, які з’явилися після 1991 року. Поляки взагалі тритомник Домонтовича готують, це ще до війни почалося, і Хвильового, до речі, теж але це вже піонерські зусилля відважних польських україністів. Але далі буде більше. Саме про це я двадцять років кричала: якщо не видно тих, хто за нами, якщо кожен, кого перекладають, не тягне за собою попередників, то ми завжди будемо приречені на статус тих сиріток біля порога, про яких путін скаже, що вас до 1991-го року не існувало.
Сталися справді великі прориви. Для мене важливим знаком став Sommernachtskonzert Віденської філармонії, який вони грають кожного року. Влітку 2022 року в програмі концерту не було російської музики, але був знаменитий вальс “Розлука” Лисенка і “Мелодія” Скорика. Так само в Лондоні на сцені Omnibus Theatre нарешті зазвучала Леся Українка. Раніше я говорила, що коли Лесю Українку поставлять у Лондоні, я зможу сказати “нині отпущаєши”. На жаль, не можу так сказати, бо спонсором вистави стали Збройні Сили України. Якби не війна, цього відкриття і цього інтересу до Лесі Українки і до цієї драми, звичайно, не було б.
Зараз треба більше комерційних книжок, які би стояли на полиці в аеропортах, в топах з актуальної теми. Потрібні книжки в стилі “все, що вам треба знати про Україну”.
Україна тепер говорить багатьма голосами. Знаєте, що змінилось в цьому сенсі? Раніше був набір “стокових” імен: кожна міноритарна, другорядна література має кількох своїх перекладних авторів. Їхні книжки ставлять на стелажі, наприклад, якщо президент приїхав, чи якийсь інший захід. За такою логікою Жадан, Забужко, Курков, Андрухович — і вистачить, так воно було і тягнулося. Це змінилося за минулий рік, перестало вимірюватися відомими іменами. З’явились десятки імен авторів, які пишуть у різних жанрах — авторів різного віку, відомих і невідомих, перекладених і не перекладених. Їх починають перекладати, просять написати колонки, вони включені, підключені — з’явився континент української літератури. Виявилося, що там вирує життя.
Впала стіна, російська ракета пробила стіну. І виявилося, що ми є. Сорокамільйонна країна, сплячий велетень Європи виявився не такий уже й сплячий. Україна — сірий кардинал європейської історії, який впливав на процеси, але його присутність була апропрійована агресивним сусідом. Ви ж знаєте, що перемаркували Малевича на українського художника. Дуже приємно читати про якогось британського художника, на якого вплинув ukrainian painter Малевич.